До Дня пам’яті жертв політичних репресій в Україні

^[1]КАПУСТЯНСЬКИЙ ІВАН НАЗАРОВИЧ – літературознавець, критик, бібліограф і педагог, музейний та архівний працівник. Народився 18 вересня 1894 року у с. Рокити нині Кременчуцького району Полтавської області.
Одержав різнобічну освіту: навчався в Лубенській і Полтавській (1909—1912 рр.) духовних семінаріях, Ніжинському історико-філологічному інституті (1912—1916 pp.). 1918 р. закінчив лекторські курси при Міністерстві народної освіти уряду гетьмана П. Скоропадського. У січні 1919 р. його затверджено професорським стипендіатом при Київському університеті. Від 1919 р. мешкав у м. Прилуки. Засновник історико-краєзнавчого музею Прилуччини (1920) та унікального музею у колишньому маєтку Ґалаґанів (с. Сокиринці, нині Срібнянського р-ну Чернігівської області). Був ініціатором заходів щодо збереження волосних та монастирських архівів, бібліотек і колекцій, що залишились без догляду у поміщицьких маєтках. Було, зокрема, врятовано й описано архів Густинського монастиря.
1921 р. він призначається головою Полтавського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва, старовини і природи.
Протягом 1921-1925 pp. – доцент Полтавського інституту народної освіти, пізніше – науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Викладав українську мову.
У 20-х роках організував у Полтаві філію Спілки селянських письменників “Плуг”.
У 1923 р. переїхав до Харкова, закінчив аспірантуру при кафедрі мовознавства. Написав літературознавчі праці:
“Нова українська революційна проза”,
“Поет життєвої динаміки В. Поліщук” (обидві – 1924 p.),
“Учительство в українській літературі” (1925 p.).
Автор праць “Нова українська революційна проза”, “Соціальна пісня на українському ґрунті” (обидві 1924), “Учительство в українській літературі”, “Валеріан Поліщук” (обидві 1925), “Плужанська творчість” (1926), “Лекції з історії української літератури” (1929).
У журналах “Червоний шлях”, “Плужанин”, “Красное слово”, “Шлях освіти”, “Шквал”, газеті “Вісті” публікував статті, присвячені життю і творчості Г. Сковороди, Л. Глібова, І. Франка, П. Тичини, П. Панча, І. Сенченка та інших письменників. І. Капустянський – упорядник і співредактор повної збірки творів Л. Глібова (т. 1-2, 1927).
Доклав багато зусиль для становлення музею-заповідника на могилі Кобзаря.
Оформлення експозиції музею компартійними цензорами було визнане націоналістичним, вченого відлучили від наукової роботи, перевівши на скромну посаду екскурсовода, а в 1933 р. зовсім звільнили з роботи. Після цього він працює у школах Харкова, читає лекції на підготовчих курсах Харківського технологічного інституту.
У грудні 1934 р. заарештований НКВС за звинуваченням у приналежності до міфічної «контрреволюційної організації, що проводила роботу, спрямовану на організацію терористичних актів проти керівництва партії і радянської влади».
Постановою Особливої Наради при НКВС СРСР від 3 червня 1935 р. засуджений до 5 років виправно-трудових таборів.
Помер, відбуваючи покарання, 24 листопада 1937 р. в м. Чиб’ю (Комі АРСР). Реабілітований посмертно 21 червня 1989 р.
(За відкритими інтернет-джерелами)

З архівно-слідчої справи Івана Назаровича Капустянського 
(Державний архів Харківської області, ф.Р-6452, оп.3, спр.1883)