У суспільній свідомості будинок «Слово» часто асоціюється з пасткою для митців, справжнісінькою чорною дірою, в якій один за одним зникали найталановитіші представники української інтелігенції. І з цим не посперечаєшся: до 1938 року з 66 квартир мешканців щонайменше 40 було репресовано. «Слово» стало трагічним символом страху та безвиході доби сталінського терору, але сама історія зведення цієї будівлі пов’язана зовсім з іншою атмосферою: радістю мешканців від можливості нарешті отримати оселю та надією на краще життя. Зрештою, ініціаторами будівництва були самі митці. Вони з натхненням продумували деталі свого майбутнього житла, ретельно контролювали його спорудження, щоб творити, кохати, бути щасливими у власному домі. Тим жахливіше стає контраст з подальшими подіями: рідні стіни, що мали давати прихисток і спокій, перетворилися на інструмент знищення цілого покоління Розстріляного Відродження.
У Державному архіві Харківської області у фонді Р-1777, Харківські контори та Ізюмська база Українського державного тресту цивільного будівництва Народного комісаріату комунального господарства УРСР зберігається окрема справа про зведення будинку «Слово». Дослідники можуть ознайомитися з договором житлово-кооперативного товариства «Слово» з Комунгоспом, укладеним 10 вересня 1927 року, технічними умовами, кресленнями, листуванням з питань будівництва, кошторисом на матеріали тощо. Документи доступні для вільного завантаження.
Детальніше у рубриці “Відкриваємо архіви. Безсмертя «Слова»”. [1]