- Державний Архів Харківської Області - https://archives.kh.gov.ua -

Безсмертя «Слова»: Що можна знайти в колишніх партійних архівах? Протоколи засідання житлового кооперативу «Слово», списки виключених з партії за націоналізм, виписки з рішень партколегії комісії партійного контролю

За кулісами офіційних радянських документів, серед сухих протоколів та канцелярських заголовків, часом ховаються справжні людські драми. Іноді пожовклі сторінки буквально переносять нас у задушливу атмосферу партійних зборів, де вирішувалися долі української інтелігенції. У фондах колишнього партійного архіву за нудними назвами на кшталт «Протоколи засідань бюро та партзборів первинних організацій» лунають живі, сповнені відчаю та гніву голоси. Серед них – і голоси письменників будинку «Слово».

До уваги дослідників оприлюднено протокол засідань комфракції житлового кооперативу письменників «Слово» від 22 квітня 1929 року, у якому зафіксовано запеклі суперечки, що точилися в літературному осередку.

На цих зборах панувала неймовірна напруга, учасники кричали, тупотіли та грюкали по столу. Основний конфлікт спалахнув навколо п’єси Миколи Куліша, який не витримавши дворічного цькування, дійшов до нервового зриву і врешті-решт приречено кинув репліку: «Мене викидають з партії…»

Передчуття Миколи Куліша виявилися пророчими. Виключення з партії в радянські часи майже завжди було першим кроком до арешту або смертного вироку. У фондах архіву зберігаються жахливі за своєю суттю списки осіб, виключених «за націоналізм». Очікувано потрапили до цих списків і мешканці будинку «Слово»: Павло Іванов, Григорій Епік, Микола Куліш…

Іноді під час чисток людину могли визнати «перевіреною», але за певні «гріхи» передавали її справу до Комісії партійного контролю. Архівні матеріали свідчать про трагічні долі тих «слов’ян», хто потрапив у ці жорна.

У 1934 році за цією схемою з партії виключили Лідію Вовчик. Її звинуватили в тому, що вона аж 16 років мала близькі стосунки з письменником Михайлом Яловим та не донесла на нього за «контрреволюційну діяльність». У 1935 році черга дійшла до письменника Петра Свашенка-Лісового, і якщо Вовчик втратила здоров’я в радянських таборах, але все ж таки вижила, Свашенка було розстріляно у 1937.

Документи доступні для вільного завантаження.

Детальніше за посиланням: Відкриваємо архіви. Безсмертя «Слова». [1]

Наступного тижня: Радянське управління театром. Як Лесь Курбас та Микола Куліш звітували про роботу «Березолю».