Безсмертя «Слова»: Трагедія з-під пензля Розстріляного відродження. Зламана доля Марії Пасько

Історія українського Розстріляного Відродження частіше за все постає перед нами в іменах канонізованих митців: поетів, письменників, художників, чиє життя обірвалося у розстрільних підвалах НКВС. Однак поза увагою підручників залишається тінь, яка накрила їхні родини. Дружини «ворогів народу» ставали не просто свідками знищення своїх чоловіків, а й самі потрапляли до жорстокої репресивної машини. Доля художниці-керамістки Марії Яківни Пасько якраз є вражаючим прикладом того, як тоталітарна система ретельно й нищівно стерла з життя художню династію, залишивши по собі лише розбіжності в архівних документах.

Про Марію Пасько в публічному просторі відомо небагато. Зазвичай її ім’я згадують лише поруч із чоловіком, видатним художником, бойчукістом, професором Київського художнього інституту Іваном Падалкою.

Архівно-слідча справа Р-6452, оп.1, спр. 6657, яка зберігається в Державному архіві Харківської області, містить моторошні деталі того, як руйнували їхнє родинне гніздо. У жовтні 1937 року, після того, як Івана Падалку вже було розстріляно (липень 1937 р.), чекісти прийшли по Марію.

Марії було висунуто офіційне звинувачення у тому, що «…вона є дружиною учасника української контрреволюційної націоналістичної терористичної організації Падалки Івана Івановича». Слідчі органи навіть не намагалися зімітувати доведення провини. Допит від 13 жовтня 1937 року виглядає як вершина процесуального абсурду: Марії не висунули жодного конкретного звинувачення. Увесь допит звівся до кількох формальних питань, після чого постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 2 листопада 1937 року Марію Пасько як «члена родини зрадника батьківщини» засудили до 8 років виправнотрудових таборів.

Детальніше за посиланням: Відкриваємо архіви. Безсмертя «Слова». ^[1]

Наступного тижня: Рукописи, світлини, малюнки… Особовий фонд Ігоря Муратова