У 1920-1930 роках у партійних лавах ВКП (б) практикувалися чистки – сукупність заходів, спрямованих на перевірку відповідності членів комуністичної партії вимогам, котрі до них висувалися. Саме явище та назву «чистка партії» більшовики запозичили у якобинців, котрі практикували подібний спосіб позбавлення від інодумців під час Великої французької революції.
Перша чистка в Україні відбулася у 1921 році та мала на меті вигнання з партії «куркульського та міщанського елементу», вихідців із інших партій та взагалі осіб, сумнівних з точки зору старих більшовиків.
За рішенням XVI всесоюзної партійної конференції (квітень 1929 року), відбулася друга загальнопартійна чистка. Порівняно з чистками 1921 та 1933 років «генеральна чистка» ВКП(б) та КП(б) у 1929–1930 роках мала свою унікальну специфіку.
Харків на той момент був столицею радянської України, головним майданчиком індустріалізації та центром політичного та культурного життя республіки.
Це була перша масштабна сталінська чистка, яка поступово трансформувала партію з порівняно дискусійного політичного організму на тоталітарну машину, що викорінювала будь-які прояви непокори режиму.
Чистка не була таємною бюрократичною процедурою — її проводили максимально публічно. При кожному великому підприємству чи установі створювали спеціальні «перевірочні трійки».
Член партії виходив перед усім колективом (як парторганізацією, так і безпартійними), розповідав про власну біографію та звітував про свою роботу.
Будь-хто із залу міг задавати питання або вигукнути звинувачення в «побутовому розкладанні», «приховуванні соціального походження» (наприклад, якщо батько був священником чи торговцем), «куркульських настроях» тощо.
Засідання з чистки партійного осередку стенографувалися; складалися протоколи.
За результатами чистки виносили вердикт:
вважати за перевіреного (залишити в лавах партії);
перевести в кандидати (пониження);
виключити з партії (це автоматично загрожувало звільненням з роботи та арештом).
У Державному архіві Харківської області у фонді № П-15, Петинсько-Журавлівський районний комітет КП(б)У, зберігається справа про чистку партійного осередку Державного видавництва України у 1929-1930 роках.
Порівняно з подальшими чистками 33-34 років, ця кампанія видається значно м’якшою: переважну більшість її учасників постановили вважати за перевірених, хоч і з певними нюансами. Так, Антіну Дикому зауважили «відмітити неприпустимо низький рівень політичного розвитку та запропонували в найкоротший термін ліквідувати свою політ. неписьменність», Олесю Досвітньому – «зауважити пасивність в партроботі, а також недостатньо активне виявлення себе як члена партії в боротьбі з клясовим ворогом на літературному фронті». Недостатньо активною боротьбою на творчому фронті дорікали також Михайлу Яловому, Миколі Кулішу, Миколі Хвильовому та іншим «слов’янам».
Дісталося й Володимиру Сосюрі: «За ідеологічну неустойчивість, націоналістичну ідеологію, занепадницькі настрої в своїх літературних творах, за відірваність від партійних та робітничих мас і за неетичні вчинки в побутовому житті (сімейні драки й т. інш.) заслуговує виключення із партії, але беручи на увагу його соціяльне походження, можливість виправитися при належному парткерівництві над ним, а також ураховуючи його заяву та обіцянку перед комісією виправитися в подальшому, вважати його за перевіреного та висловити йому сувору догану з попередженням».
Були серед мешканців «Слова» і такі, що не отримали жодних зауважень, зокрема, Володимир Коряк та Сергій Пилипенко.
Перевіряли не тільки письменників, але й правління, редакторів, продавців книжок, палітурників, технічний персонал видавництва.
Цікаво простежити, як у протоколах чисток 1929-1930 роках відбивається на той час ще не згорнутий остаточно процес українізації.
Так, завідувач канцелярського відділу Державного видавництва України Лев Леонів (Кронгауз) та член правління – комерційний директор ДВУ Захар Хелмко отримали рекомендацію опанувати в найкоротший термін українську мову.
У висновках та пропозиціях перевірочної комісії Харківської ОКРКК серед хиб у роботі партосередку зазначено відсутність гуртків українознавства.
Відмічено як неприпустиме падіння питомої ваги українців серед апарату ДВУ з 44,7 % до 42,8 %.
Поряд із тим, наводяться стандартні для радянських чисток “недоліки”: недостатньо розгорнута самокритика, націоналістичні ухили, недостатнє усвідомлення лінії партії тощо.
Документи доступні для вільного завантаження:
П-15, оп.2, спр. 11. Протоколи засідання комісії з чистки партії осередку Державного видавництва України (файл для завантаження у форматі ZIP – 24,5 Мб) [1]
Фрагмент справи П-15, оп. 2, спр. 11:
-
[2]
- Чистка Олеся Досвітнього, 21 листопада 1929 року
-
[3]
- Чистка Володимира Сосюри, 24 листопада 1929 року
-
[4]
- Чистка Михайла Ялового, 25 листопада 1929 року
-
[5]
- Чистка Миколи Куліша, 26 листопада 1929 року
-
[6]
- Чистка Миколи Хвильового, 29 листопада 1929 року
-
[7]
- Виклик на наступне засідання партійної комісії Ялового, Хвильового, Куліша та Досвітнього для перегляду постанови щодо їхньої перевірки, 1930 рік
