Безсмертя «Слова»: Що можна знайти в колишніх партійних архівах? Протоколи засідання житлового кооперативу «Слово», списки виключених з партії за націоналізм, виписки з рішень партколегії комісії партійного контролю

За кулісами офіційних радянських документів, серед сухих протоколів та канцелярських заголовків, часом ховаються справжні людські драми. Іноді пожовклі сторінки буквально переносять нас у задушливу атмосферу партійних зборів, де вирішувалися долі української інтелігенції. У фондах колишнього партійного архіву за нудними назвами на кшталт «Протоколи засідань бюро та партзборів первинних організацій» лунають живі, сповнені відчаю та гніву голоси. Серед них – і голоси письменників будинку «Слово».

У фонді Державного архіву Харківської області П-15, Петинсько-Журавлівський районий комітет КП(б) України, м. Харків, зберігається протокол засідань комфракції житлового кооперативу письменників «Слово» від 22 квітня 1929 року, у якому зафіксовано запеклі суперечки, що точилися в літературному осередку.

На цих зборах панувала неймовірна напруга, учасники кричали, тупотіли та грюкали по столу.

Основний конфлікт спалахнув навколо п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло». Критик Касьяненко написав на неї розгромну рецензію у газеті «Вісті»; драматург очікувано захищав свій твір. Зрештою Касьяненко виніс на обговорення комосередку питання про те, що Микола Хвильовий і Микола Куліш «заблокувавшися з куркулями (Поліщук тощо) неприпустимим способом цькували його». Касьяненко поскаржився фракції й вимагав захисту.

Микола Куліш був у повному розпачі й зазначав, що вийшов із рівноваги. Його п’єсу ухвалили члени ЦК, товариш Фалькевич у Києві та Репертком (орган, що дозволяв вистави до показу). Натомість Касьяненко та Кость Котко в органі ЦК партії дали знищувальну оцінку. Микола Гурович емоційно вигукнув: «Мене політично б’ють, роблять з мене політичного мертвеця. Два роки мене тримають в такому стані… Мене критикують з боку класового ставлення, з боку ідеології». Доведений до межі, він запитав, чи може взагалі залишатися в партії за такого ставлення, і послав присутніх нецензурною лайкою до ЦКК (Центральної контрольної комісії).

Микола Хвильовий гаряче став на захист друга. Він заявив, що сам Касьяненко поводиться нетактовно, як скандаліст, а не партієць, дозволяє собі обзиватися «дурнем» і бити кулаком по столу, тож Куліш просто змушений був так відповісти.
У залі панував хаос. Голова зборів Кулик теж гримав по столу, всі нервували, а Куліш приречено кинув репліку: «Мене викидають з партії…» Збори так і не змогли проголосувати за фінальну резолюцію, бо Куліш знову не стримався і почав лаятися, через що голова був змушений закрити засідання.

Передчуття Миколи Куліша виявилися пророчими. Виключення з партії в радянські часи майже завжди було першим кроком до арешту або смертного вироку. У фондах архіву зберігаються жахливі за своєю суттю списки осіб, виключених «за націоналізм». Очікувано потрапили до цих списків і мешканці будинку «Слово».

Так, мешканця квартири 62 Павла Іванова було виключено «за активну підтримку націоналістичних елементів в організаціях ВАПЛІТЕ, ВСЕУКОМДРАМА, за повну пасивність з націоналістичними елементами на протязі 1933-34 рр.».

Григорія Епіка – «за те, що протягом цілого ряду років і до останнього часу вперто проводив антипартійну політику в літературі, очолював націоналістичні організації ВАПЛІТЕ, Пролітфронт, Дитярмарок, підтримував націоналістів і контрреволюціонерів у їх боротьбі проти партії і пролетаріату, не порвав із ними та не викрив до кінця своїх помилок».

Миколу Куліша – «за систему націоналістичних помилок, що особливо виявлено в ряді націоналістичних п’єс, направлених проти лінії партії («Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Закут», «Маклена Граса»), за активну підтримку та тісний зв’язок з націоналістичними елементами (Курбас, Яловий), за те, що, будучи керівником ВАПЛІТЕ і ВСЕУКОМДРАМУ направляв роботу цих організацій проти партії».

Іноді під час чисток людину могли визнати «перевіреною», але за певні «гріхи» передавали її справу до Комісії партійного контролю. Матеріали фонду П-13, Партійна колегія Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) по Харківській області, свідчать про трагічні долі тих «слов’ян», хто потрапив у ці жорна.

У 1934 році за цією схемою з партії виключили Лідію Вовчик. Її звинуватили в тому, що вона аж 16 років мала близькі стосунки з письменником Михайлом Яловим і більше 2 років жила з ним в одній квартирі. Партійні наглядачі вирішили, що вона «не могла не знати» про його контрреволюційну діяльність та зв’язки з Максимовичем і Лазорським. За те, що не «сигналізувала відповідним органам» (тобто не донесла), а навпаки – допомагала Лазорському грошима і ховала у своїй квартирі, її виключили з партії як таку, що не виправдала довіри. Лідія Вовчик повністю втратила своє здоров’я у радянських таборах.

У 1935 році черга дійшла до письменника Петра Свашенка-Лісового. Його виключили з партії за «повний відрив від партжиття», відсутність боротьби з націоналізмом серед колег та за те, що він просував у власних друкованих працях націоналістичні установки, будучи «прихованим націоналістом». У 1937 році Петра Свашенка розстріляли.

Документи доступні для вільного завантаження.

Текст: Юлія Гриньова

П-15, оп.1, спр.62. Протоколи засідання бюро і партійних зборів первинних організацій, 1929 рік (файл для завантаження у форматі ZIP – 23,5 Мб) ^[1]

П-13, оп.1, спр.55б. Виписки із рішень партколегії комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) по Харківській області, 1934-1936 рр. (файл для завантаження у форматі ZIP – 235 Мб) ^[2]

П-13, оп.1, спр.115. Списки виключених із партії за націоналізм у 1934 році (файл для завантаження у форматі ZIP – 31,5 Мб) ^[3]

Фрагмент справи П-15, оп.1, спр.62:

Виписки із рішень партколегії комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) по Харківській області:

Фрагмент справи П-13, оп.1, спр.115: