- Державний Архів Харківської Області - https://archives.kh.gov.ua -

Безсмертя «Слова»: Микола Фуклєв. Трагедія болгарської інтелігенції у жорнах сталінського терору

Коли ми говоримо про криваві жорна сталінських репресій 1930-х років в Україні, найчастіше у пам’яті спливають доль українських літераторів Розстріляного Відродження, чиї імена навічно вписані в національний пантеон. Проте радянська тоталітарна машина знищувала людей незалежно від їхнього етнічного походження, якщо вони не вписувалися в прокрустове ложе партійної ідеології або ставали зручною мішенню для зведення рахунків.

Особливою сторінкою цього кривавого літопису є трагедія національних меншин та емігрантів, зокрема болгарської інтелігенції, що гуртувалася навколо першої столиці радянської України, Харкова. У 1920-ті роки, за часів проголошеної «коренізації», радянський режим демонстрував толерантність: дозволяв видавати газети рідною мовою, розвивати самобутню культуру. Але вже за десятиліття ця вивіска обернулася пасткою.

Яскравим прикладом цього стала доля Миколи Петровича Фуклєва, талановитого прозаїка, перекладача, журналіста, автора роману «На позлатената земля» (1934).

Микола Фуклєв народився у 1905 році в болгарському поселенні Приазов’я, селі Преслав Бердянського повіту. Корінний болгарин за походженням, він ввібрав у себе багату культурну спадщину своєї діаспори, яка століттями обживала південноукраїнські землі.

У пошуках освітніх та творчих перспектив молодий чоловік вирушив до Харкова. Саме тут розгортається його активна громадська та літературна діяльність.

У різні роки він мешкав у легендарному будинку письменників «Слово» в квартирі 51 (дані проєкту proslovo.com [1]), а згодом – на вулиці Революції, 13, квартира 3 (матеріали архівно-слідчої справи).

Микола Фуклєв був літературним працівником, педагогом, очолював обласний методкабінет як методист-педагог з літератури. Він був автором публіцистичних і прозаїчних текстів, перекладачем, а також очолював болгарську секцію харківської організації письменників, ставши помітною фігурою культурного життя болгарської громади УРСР.

Його роман «На позлатената земля» приніс йому широку популярність. Проте літературний успіх у тоталітарній державі виявився небезпечним супутником.

Наприкінці 1930-х років органи НКВС розгорнули масову кампанію з пошуку «ворогів народу» серед національних меншин, обґрунтовуючи це параноїдальними теоріями про шпигунство та підготовку збройних повстань на користь капіталістичних держав.

У Харкові було сфабриковано масштабну справу про так звану «Болгарську контрреволюційну націоналістичну організацію в Україні» (1937–1938 рр.). Згідно з матеріалами слідства, що сьогодні зберігаються в Державному архіві Харківської області, групі інтелігентів інкримінували «створення болгарської контрреволюційної націоналістичної повстанської організації», що діяла під прикриттям болгарської секції Балканського клубу та нацменсектору.

Нібито організація планувала «створення на території СРСР самостійної болгарської буржуазно-націоналістичної держави», підготовку кадрів для збройного повстання проти радянської влади та мала шпигунські зв’язки з іноземними розвідками.

Окрім самого Миколи Фуклєва, у цій безглуздій справі проходили Серафим Міцев, Волчан Радєв, Віктор Варбанський, Панчо Велєв, Іван Войніков та інші, загалом 13 осіб. Усіх їх звинуватили за тяжкими статтями Кримінального кодексу УРСР: 54-11-10 («участь у контрреволюційній націоналістичній організації») та 54-6-10 («агент іноземної розвідки»).

Миколу Фуклєва заарештували в ніч на 11 лютого 1938 року. У його анкеті зафіксовано склад родини: дружина Валентина Петрівна, малолітні син Валентин (1929 р. н.) та дочка Мая (1934 р. н.), а також 70-річна мати Олександра.

Архівні документи демонструють класичні механізми сталінського слідства. Жодних реальних речових доказів під час обшуків знайдено не було. Єдиною «доказовою базою» стали «зізнання» самих заарештованих, вибиті нелюдськими методами.

У своєму «власноручному зізнанні» від 16 лютого 1938 року Фуклєв нібито кається у тому, що був завербований ще у 1926 році та брав участь у діяльності організації. Як і безліч інших ув’язнених, під тиском катувань письменник мусив обмовити себе, колег та зрештою підписав потрібні НКВС папери.

Якщо вірити архівним документам, у справі Миколи Фуклєва окрім загального державного терору могли відіграти роль внутрішньоцехові конфлікти, заздрість та літературна боротьба.

Як свідчать розпачливі листи дружини письменника Валентини Фуклєвої до вищих інстанцій (зокрема до Йосипа Сталіна та Михайла Калініна), її чоловік тривалий час зазнавав цькування з боку групи співробітників болгарської газети «Колективіст». Нібито Фуклєв відкрито критикував колег за плагіат та професійну некомпетентність, у квітні 1937 року опублікував гостру статтю у всесоюзній газеті «Правда» під назвою «Хто керує газетою „Колективіст“?».

Ці публічні викриття та принципова позиція налаштували проти нього частину середовища. Письменника на п’ять місяців позбавляли роботи. Хоча згодом його відновили на посаді (перед самим арештом Фуклєв працював методистом-педагогом і навіть готував наукову брошуру «Викладання Конституції в середній школі»), недоброзичливці не полишили спроб помститися. Можливо, нові доноси та наклепи стали тим детонатором, який остаточно привів органи НКВС до його дверей.

Доля Миколи Фуклєва та його побратимів була вирішена. 28 жовтня 1938 року ухвалою Особливої трійки УНКВС по Харківській області його разом із іншими фігурантами було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу.

Вирок було виконано 4 листопада 1938 року в Харкові.

Проте на цьому трагедія не закінчилася. Уже після його смерті почався період цинічного державного обману родин загиблих. Протягом кількох років дружина письменника Валентина Фуклєва оббивала пороги радянських інстанцій, писала листи до прокуратури, НКВС, Верховної Ради та особисто Калініну, намагаючись дізнатися про долю чоловіка. У відповідь органи нахабно брехали: родичам повідомляли, нібито Миколу Фуклєва засуджено до «10 років вислання з суворою ізоляцією без права листування». Жінка роками жила надією, не підозрюючи, що її чоловік уже давно мертвий. Будь-які спроби знайти правду натикалися на стіну мовчання та кругової поруки.

Лише після розвінчання культу особи Сталіна, у жовтні 1956 року ухвалою військового трибуналу Київського військового округу постанова щодо учасників так званої «справи Міцева С.І. та інших» (усього 13 осіб, серед яких був і Микола Фуклєв) була повністю припинена за відсутністю складу злочину. Усі звинувачення у «шпигунстві» та «націоналізмі» були офіційно визнані фальсифікацією радянських каральних органів.

Текст: Юлія Гриньова

Документи доступні для вільного завантаження:

Р-6452, оп.1, спр.7217. Архівно-слідча справа Міцева Серафима Івановича та інших, у т.ч. Миколи Фуклєва. Том І (файл для завантаження у форматі ZIP – 568 Мб) [2]

Р-6452, оп.1, спр.7218. Архівно-слідча справа Міцева Серафима Івановича та інших, у т.ч. Миколи Фуклєва. Том ІІ (файл для завантаження у форматі ZIP – 673 Мб) [3]

Р-6452, оп.1, спр.7219.  Матеріали перевірки архівно-слідчої справи Міцева Серафима Івановича та інших, у т.ч. Миколи Фуклєва (файл для завантаження у форматі ZIP – 375 Мб) [4]

Фрагмент справи Р-6452, оп.1, спр.7217:

Фрагмент справи Р-6452, оп.1, спр.7218:

Фрагмент справи Р-6452, оп.1, спр.7219: