Теги:будинок "Слово",Відкриваємо архіви. Безсмертя "Слова",електронні справи,електронний архів
Стенограми засідань партійних чисток оргкому письменників, де фігурують відомі діячі культури (Михайло Агуф, Євген Гикиш та Петро Свашенко-Лісовий) продовжують відкривати моторошну закулісну механіку того, як функціонувала система викриття та доносів під час виявлення у своїх лавах небажаних для комуністичної партії елементів.
Михайло Агуф мав не зовсім «ідеальне» минуле: за царського режиму сидів у в’язниці та відбував заслання у Сибіру як член партії есерів. Попри це, після 1917 року він активно включився у розбудову радянської системи. Агуф став одним із перших фундаторів і головою правління «Книгоспілки» (Всеукраїнського міжкооперативного центру книготоргівлі), де працював майже 6,5 років, розбудовуючи мережу книгарень у районах та «книжкових полиць» у селах.
Євген Гикиш уже проходив чистку, але через виявлення нових обставин змушений був з’явитися на засідання повторно. Комісія отримала заяву тов. Розіна про те, що під час роботи в Радіокомітеті справу Гикиша передавали до Контрольної комісії (КК), про що він не повідомив.
Найбільш драматичною виявилася чистка Петра Свашенка-Лісового, який відверто розповів про свої коливання під час визвольних змагань 1917-1918 років, коли, вражений розгромом української культури царським урядом, він підтримав Центральну Раду та формально увійшов до партії есерів. Петра Свашенка-Лісового визнали «перевіреним», проте за відрив від парторганізації та невключення у «розгорнуту боротьбу з націоналізмом» його справу передали до Партколегії Харківської області. Невдовзі ім’я письменника з’явиться у списку виключених із партії за націоналізм.
В цілому засідання партійної чистки завершилося показовим виявленням лояльності. Іван (Ізраїль) Кулик у своєму виступі висловив комісії «щиру пролетарську подяку», що викликало бурхливі оплески аудиторії.
Враховуючи, що Кулика у 1937 році заарештували і засудили до розстрілу, це не допомогло. Намагаючись виправдатися звинуваченнями колег у ледарстві, каяттям за «помилки» чи публічною вдячністю комісіям, діячі культури лише зміцнювали репресивну машину, яка вже незабаром поглине більшість із них.
Детальніше за посиланням: Відкриваємо архіви. Безсмертя «Слова».
Наступного тижня: Чого коштувала довіра до радянської влади. Трагедія династії Крушельницьких.
