Державний архів Харківської області в роки Другої світової війни

23.12.2025

Воєнні конфлікти завжди супроводжуються руйнуванням і знищенням об’єктів, і архіви не є винятком, навіть за умови, що архівні будівлі не віднесені до об’єктів критичної інфраструктури.

Протягом історії багато світових конфліктів призводили до значних втрат архівних документів, що негативно впливало на збереження культурної та історичної спадщини.

Прикладами таких злочинів є руйнування та пограбування архівів під час Другої світової війни. Сучасна історія також свідчить про втрати документів українськими архівами, спричиненими бойовими діями, починаючи з 2014 р.

Так склалося, що м. Харків, столиця радянської України до 1934 року, було окуповане нацистськими загарбниками з жовтня 1941 року. Пріоритет в евакуації надавався промисловим потужним харківським підприємствам, а вже пам’ятки культури і мистецтва, архіви евакуювалися за можливістю, тому втрати були значні і в більшості, вже не відновні.

Державний архів Харківської області зберігає документи з історії України і Слобожанщини, починаючи з 1739 року. За значенням і кількістю документальних матеріалів архіву належить одне з перших місць серед обласних державних архівів України, як станом на 1941 рік, так і нині.

Важлива реорганізація відбулась 1932 р. У зв’язку з організацією областей в Україні крайовий історичний архів було перетворено на обласний, і йому були передані всі документальні матеріали і сховища колишніх губернського, окружного та місцевого архівних управлінь.

1941 р. цей архів отримав назву Державного архіву Харківської області. З березня 1939 р. архів, як і всі архівні установи України, підпорядковувався архівному відділу УНКВС УРСР, у віданні якого він перебував до 1960 р.

Будівлі Державного архіву Харківської області з самого початку радянсько-німецької війни почали зазнавати значних фізичних руйнувань і втрат. Бомбардування, обстріли, вибухові хвилі спричиняють руйнування або пошкодження будівель і, найголовніше, фізичне «травмування», а деколи і повне знищення документів. Воєнні дії призводили до руйнування і занепаду інфраструктури архівів, у т. ч. транспортних, комунікаційних мереж, зв’язку, енергопостачання та інших систем, що, в свою чергу, значно ускладнило фізичний доступ до архівних установ. Також були випадки, коли архіви ставали об’єктами таких дій, як крадіжки.

У період нацистської окупації Харківської області (1941-1943) частину документів обласного архіву (70000 одиниць зберігання і весь науково-довідниковий апарат архіву) було вивезено в тил, у м. Златоуст Челябінської області. Багато документів, які залишились у Харкові, було знищено окупантами.

Через два місяці після звільнення Харкова від нацистських загарбників, у жовтні 1943 р. частину архіву було повернуто з евакуації, а починаючи з травня 1944 р. і на протязі всього 1944 р. з м. Златоуст прибули всі документи архіву та обліково-довідковий апарат до них.

Згідно з «Актом збитків спричинених німецько – фашистськими окупантами Харківському державному архіву» (ф.Р-1932, оп.1, спр.52)
«За результатами повітряного бомбардування і артилерійського обстрілу були знищені наступні архівні матеріали:
1. В жовтні 1941 в результаті бомбардування і пожежі в будівлі Держ.університету вул. Радянської Академії №15 знищено все сховище документальних матеріалів – 300000 одиниць зберігання;
2. В будівлі на Суздальських рядах №15 згоріло все сховище з документальними матеріалами. Загинуло майже 750000 одиниць зберігання;
3. В будівлі у провулку Короленко №5 в результаті пошкодження будівлі через бомбардування, один підвал було залито водою, від чого сильно постраждало 25000 одиниць зберігання.

Таким чином загинуло документальних матеріалів, періоду з кінця 18 століття до 1930 року – 1 млн. 50 тис. одиниць зберігання, пошкоджено – 25000 одиниць зберігання, документи за період з 1800 по 1917 роки»
Матеріальних збитків Державному архіву Харківської області було завдано на суму 191937 руб., на той час доволі значна сума.

У повоєнні роки спеціалісти Державного архіву Харківської області здійснили велику роботу зі збирання, обробки документальних матеріалів, створення до них науково-довідкового апарату, контролю за відомчими архівами, використанню документів в наукових та практичних цілях.

Незважаючи на плутанину, несистемність післявоєнної розбудови архівної мережі, радянські органи НКВС, Державної безпеки жорстоко карали за втрату документів, подібні попередження були доведені і до архівів, які входили до структур НКВС.

Враховуючи важливість архівної джерельної бази для збереження національної історії, розуміння минулого та розбудови державності, дослідження теми збереження і захисту документальних комплексів в умовах військових дій набуває особливої актуальності та вимагає розроблення ефективних механізмів, спрямованих на мінімізацію загроз втрати архівної інформації.