Безсмертя «Слова»: Яків Кальницький. Від «сіоністської змови» до винахідництва

01.09.2026   Теги:будинок "Слово",Відкриваємо архіви. Безсмертя "Слова",електронні справи,електронний архів

У криваві роки Великого терору стандартна схема НКВС працювала як годинник: арешт, катування, вибиття вигаданих зізнань у «шпигунстві» та розстрільний вирок або багаторічні табори. Проте історія російськомовного письменника єврейського походження Якова Кальницького демонструє, що навіть тоді траплялися випадки, коли трагедія доби перепліталася з інтелектуальним фарсом і неймовірною винахідливістю задля порятунку життя.
На момент арешту Кальницький мешкав у Харкові на вулиці Пушкінській, 49 (згідно з даними сайту proslovo.com, до квартири 42 у будинку «Слово» він заселиться, ймовірно, у 1945 році). Ордер на його арешт виписали 3 червня 1938 року. Під час обшуку слідчі вилучили чималий арсенал: браунінг, дрібнокаліберні патрони, гвинтівку, фінський ніж, бінокль, а також цілий вузол особистого листування.
Приводом для арешту письменника стало те, що його книжку з дарчим написом «Для харківських служителів сталінської Феміди» знайшли у Едуарда Єнукідзе, брата секретаря ВЦВК Авеля Єнукідзе. На той час обох Єнукідзе уже проголосили «ворогами народу».
Далі почалися абсурдні процесуальні колізії. У вересні того ж року слідчі НКВС вирішили, що вилучений архів і документи «не мають жодної цінності», і просто спалили їх, про що склали відповідний акт. Таким чином Кальницького свідомо позбавили будь-яких матеріальних доказів невинуватості.
Не менш викривною виявилася й «офіційна характеристика», надана Спілкою письменників за підписами Івана Плахтіна, Леоніда Юхвіда та Юрія Смолича. Колеги по цеху закидали йому «занепадницькі настрої» та «антирадянські випади». Кальницькому пригадали навіть те, що він на зборах іронічно пропонував добровольцем піти й убити Гітлера, а також публічно захищав репресованих колег (зокрема, Галушка). Його гучні патріотичні заяви та минуле червоноармійця оголосили «маскуванням обивателя та міщанина».
У тій же характеристиці зазначено, що «задовго до арешту Єнукідзе Кальницький мав із ним тісне спілкування: бував у нього на квартирі, дарував йому свої книги, користувався автомашиною і неодноразово вихваляв Єнукідзе. Під час судового процесу над троцькістсько-зінов’євською бандою Кальницький відмовчався і приховав від організації факт про свої зв’язки зі згаданим ворогом народу, не допоміг швидше викрити ворога народу».
Опинившись під жорстоким тиском слідчих, Кальницький зрозумів, що просте заперечення провини може стати прямим шляхом до розстрілу. Тоді він і вирішив подати чекістам фантастичну «зізнавальну» історію, вигадану від початку до кінця.
У своїх перших свідченнях від 18 червня 1938 року письменник розписав розгалужену контрреволюційну сіоністську організацію. За його словами, до нього звернувся таємничий доктор Шабсай з Палестини через одного харківського юриста. Метою осередку нібито було збирання шпигунських даних про Біробіджан, розвал колгоспів та саботаж виборів до Верховної Ради. «Група д-ра Шабсая» планувала створити єврейський національний державний центр у Палестині.
У своїй участі у «сіоністській змові» Кальницький гірко каявся: «…тоді, крокуючи цим зрадницьким шляхом, поступово втягуючись до орбіти впливу інтересів цієї жалюгідної купки політичних смердючок, котрі підіслали до мене свого агента, я не зрозумів усієї глибини своєї підлості, особистої контрреволюційної дії і пішов на те, щоб створити серед письменників групу осіб, агентів цієї к.-р. організації».
Проте найголовніший секрет цієї «змови» з’ясувався пізніше. Коли слідчі захоплено заковтнули наживку й кинулися шукати «головного заколотника», виявилося, що роль керівника закордонного Центру «доктора Шабсая» Кальницький списав із Шабсая Цві (Саббатая Цеві), реального рабина XVII століття. Згодом, у своєму листі до Сталіна, письменник сам це підтверджував.
Слідчі НКВС на початку сприйняли історичного персонажа за чинного іноземного агента й місяцями шукали його по всіх орієнтуваннях. А вже у вересні 1938 року Кальницький офіційно відмовився від усіх попередніх свідчень. Слідство затягувалося.
Перебуваючи у в’язниці в очікуванні вироку, Яків Кальницький розгорнув безпрецедентну епістолярну кампанію. Він пише всім: від прокурорів і Лаврентія Берії до дослідника Арктики Івана Папаніна та особисто Йосипа Сталіна.
Головна стратегія письменника полягала в тому, щоб довести свою «абсолютну й унікальну корисність» для держави. Він презентує себе як винахідника та раціоналізатора.
Папаніну він пропонує революційний метод боротьби з цингою в Заполяр’ї: затоплювати бочки з овочами на глибину 6–8 метрів у прибережних водах, де температура цілорічно тримається трохи вище нуля. «Накажіть, Іване Дмитровичу, уже в цьому році надіслати на пробу до Арктики овочі, добре й розумно запаковані, в соломі або тирсі, бочками… Їх можна буде споживати абсолютно свіжими будь-якої пори року.
Потім, Іване Дмитровичу, повідомте Лаврентію Берії, що я зробив важливе відкриття, що набагато збільшить бойову силу Червоної армії. Нехай розпорядиться, щоб мені дали можливість описати його… А ще краще, нехай візьме мене разом зі справою до Москви… Чекаю від Вас порятунку…»
Начальнику тюремного відділу НКВС Кальницький обіцяє секретні технології для оборонки: «Моє відкриття надає плавучості піхоті, кавалерії та, частково, артилерії… дозволить зробити підводні човни непотоплюваними». Якщо цього не досить, «…той самий винахід, застосований інакше, повністю дезорганізує оборону супротивника, позбавляє його правильного відчуття наших сил і набагато зменшує наші втрати, особливо при десантах з повітря, у морській битві і під час нагромадження наступаючої н/піхоти».
Між описом військових десантів письменник зворушливо додає людське прохання: «Дозвольте продуктову передачу. Хочеться з’їсти що-небудь домашнього, ну хоча би вареників з кашею…»
У таборах Онегтабу Кальницький продовжував надсилати усім листи, в яких згадував проєкти надувних планерів та систем стабілізації для парашутистів при затяжних стрибках.
Фантасмагорична історія з вигаданою змовою, плутанина слідства, а, може, й безперервний потік раціоналізаторських пропозицій зробили свою справу. Замість найвищої міри покарання (розстрілу), яку за замовчуванням застосовували за «шпигунство», Яків Кальницький отримав порівняно м’який на той час вирок. Його присудили до 3 років виправно-трудових таборів.
Письменник повністю відбув свій термін в Онегтабі, постійно вимагаючи перегляду справи та визнання його винаходів. Справа так і не була переглянута за його життя, проте сам факт того, що Яків Кальницький переграв систему НКВС за допомогою літературної вигадки та вижив у пеклі 1938 року, робить його історію унікальним прецедентом людської винахідливості в умовах навколишнього тоталітарного абсурду.

Текст: Юлія Гриньова

Яків Ісаакович Кальницький. Фото з Інтернету

Р-6452, оп.4, спр.3400. Архівно-слідча справа Якова Кальницького (файл для завантаження у форматі ZIP – 87,4 Мб)

Фрагмент справи Р-6452, оп.4, спр.3400: