Теги:будинок "Слово",Відкриваємо архіви. Безсмертя "Слова",електронні справи,електронний архів
Щоб зрозуміти атмосферу 4 жовтня 1934 року, коли відбулися перші відкриті партійні збори з чистки партосередку «Березоля», варто повернутися на рік у минуле.
5 жовтня 1933 року видатного реформатора української сцени Леся Курбаса брутально усунули від керівництва театром. Звинувачення влади звучали як вирок: «націоналізм, формалізм та відрив від радянської дійсності». Але режим на цьому не зупинився. Вже 6 грудня того ж року режисера заарештували. Йому інкримінували участь у вигаданій чекістами контрреволюційно-терористичній організації (Українській військовій організації) та буцімто «намір убити» Павла Постишева, другого секретаря ЦК КП(б)У, фактичного диктатора тогочасної України.
Лесь Курбас уже перебував у жорнах системи, та його дітище, «Березіль», залишалося жити. Але це вже було «життя після Курбаса». Театру влаштували примусову хірургічну операцію з видалення «курбасівського духу».
У протоколі зафіксовано, що на перше засідання з чистки прийшло 135 осіб. Співвідношення сил у залі наочно демонструє, як меншість диктувала волю більшості: члени та кандидати в члени партії – 18, тоді як безпартійні становили більшість колективу – 110 осіб.
Партосередок був невеликим, але за допомогою запрошеної комісії з чистки він тримав у напрузі весь театр.
Висновки комісії, зафіксовані в документах, написані класичною чиновницькою радянською мовою, агресивною, безапеляційною та абсурдною. Партійне керівництво звітувало, що за рік після усунення Курбаса парторганізація виявила «більшовицьку стійкість» і здолала «шалений опір решток курбасівського контрреволюційного націоналізму та формалізму».
Театр перетворився на виправну установу. У документах прямо йдеться про «перевиховання товаришів, які хиталися». Тих же, хто перевиховуватися не хотів, безжально викидали. Жертвами цієї боротьби стали режисер Борис Балабан та актор і режисер Валерій Васильєв, яких вилучили зі складу колективу за те, що вони «не піддавались й становили опір роботі по перебудові театру». Звільнення цих людей комісія цинічно назвала «ідеологічним оздоровленням».
Доказом цього «оздоровлення», серед іншого, стало публічне шматування шедеврів Миколи Куліша, поставлених Курбасом. П’єси «Маклена Граса» та «Народний Малахій» піддали нищівному «аналітично-критичному розбору». Мистецтво вимірювалося не естетикою, а тим, наскільки успішно було розбито «насаджену Курбасом неправильну думку про неможливість планування роботи театру»: творчий хаос авангарду замінили жорстким планом.
Попри бадьорі рапорти про «виведення театру з позиції контрреволюційного націоналізму», комісія все ж виявила цілий пласт «недоліків». Виявилося, що знищити спадщину генія за один рік не так просто: «Контрреволюційний націоналізм, а особливо формалізм, ще остаточно не викорінено. Ще багато залишилося формалістичних хвостів, як в окремих постановках, так і в окремих ролях».
Під гарячу руку партійних цензорів потрапила навіть класика: зазначалося, що п’єса Карпенка-Карого «Хазяїн», яку ставили в театрі ще при Курбасові, терміново «потребує переробки» під радянські ідеологічні лекала.
Розкрилися й суворі побутові та організаційні реалії театру, позбавленого свого лідера.
Глядач не хотів іти на стерилізоване, ідеологічно правильне мистецтво. Комісія констатувала: «Недостатньо розгорнуто роботу з організації глядача. Часто театр напівпорожній».
Мали місце проблеми з кадрами: партосередок театру штучно розширили за рахунок «перекидання» туди робітників із Харківського паровозобудівного заводу (ХПЗ). Як наслідок, партійне ядро театру виявилося «політично дуже слаборозвиненим» та «малописьменним».
Відзначила комісія і відрив від радянського побуту: актори мало їздили з «екскурсіями на велетні-заводи», погано велася військова підготовка, стінгазета виходила нерегулярно, а критика та самокритика в ній були слабкими.
Щоб остаточно добити дух вільного мистецтва, партком ухвалив низку безапеляційних рішень. Це був фактично план повної уніфікації та приборкання «Березоля».
Зокрема, парторганізація збиралася організувати плановий та систематичний розбір ролей і вистав для «викорчовування залишків контрреволюційного націоналізму і формалізму», оголосити «рішучу боротьбу з залишками конструктивізму» (сценографічного стилю, яким славився театр) та відправити митців на перевиховання досвідом до інших радянських театрів (наприклад, театру Революції). Ще планувалося налагодити роботу політшколи, регулярно випускати стінгазету та покращити культурно-масову роботу.
Чистка 1934 року стала початком кінця «Березоля». Уже за кілька місяців, у 1935 році, театр перейменують на Харківський український драматичний театр імені Тараса Шевченка, остаточно викресливши бунтарське ім’я «Березіль» з афіш.
Текст: Юлія Гриньова
Документи доступні для вільного завантаження:
П-99, оп.3, спр.303. Протоколи засідання комісії з чистки первинної організації КП(б)У театру “Березіль” (файл для завантаження у форматі ZIP – 10,5 Мб)
Фрагмент справи П-99, оп.3, спр.303:
-
- Будівля театру “Березіль”. Фото з Інтернету
-
- Висновки комісії з чистки партосередку театру “Березіль”, 1934 рік
