Безсмертя “Слова”. Михайло Яловий

15.06.2026

Михайло Омелянович Яловий (Юліан Шпол) – видатний український прозаїк, поет та драматург, автор поетичної збірки «Верхи» (1923 рік), роману «Золоті лисенята»(1929 рік). У літературному процесі 20-х років Яловий відомий як перший президент опозиційного до Всесоюзної спілки пролетарських письменників (ВУСПП) об’єднання ВАПЛІТЕ. Крім того, він обіймав посаду редактора Державного видавництва України (ДВУ) та видавництва «Література і мистецтво»; був редактором журналу «Червоний шлях». Також Михайло Яловий входив до Державної комісії з розробки українського правопису, створеної постановою Ради народних комісарів УСРР 23 липня 1925 року.

Михайло Яловий був не першим мешканцем «Слова», забраним органами НКВС (до нього ця доля спіткала Галину Орлівну, Павла Христюка, Івана Багряного), але саме з його арешту в ніч з 11 на 12 травня 1933 року в будинку розпочалося справжнє пекло. Після його ув’язнення, вже наступного дня, 13 травня, близький друг Михайла Микола Хвильовий скоїв самогубство, залишивши передсмертну записку: «Арешт Ялового – це розстріл цілої Генерації…».

В Державному архіві Харківської області зберігаються три карні справи на Михайла Ялового, у тому числі матеріали про реабілітацію. Цікаво, що у всіх слідчих документах Яловий проходить як «Михайло Миколайович». Сам письменник пояснює це тим, що у 1919 році він жив у Києві в денікінському підпіллі за паспортом Михайла Миколайовича Миронова і це ім’я – по батькові закріпилося за ним як революційне прізвисько.

Перед арештом Ялового виключили з партії як такого, що «прибув на територію Радянського Союзу та пробрався до партії з метою створення контрреволюційної, фашистської організації, що поставила своїм завданням повалення Радянської влади шляхом збройного повстання». При обшуку квартири у підозрюваного було вилучено браунінг та фотоапарат Кодак.

Колишнього члена партії боротьбистів, Ялового звинуватили в приналежності до сфабрикованої таємною поліцією Української військової організації (УВО). А ще – у зв’язках з польським консульством та шпигунстві на користь іноземних держав, тероризмі, шумськізмі, та, найголовніше, у підготовці замаху на секретаря КП(б)У, одного із найголовніших організаторів Голодомору в Україні Павла Постишева.

Справа Михайла Ялового – одна з найбільших за обсягом кримінальних справ, що зберігаються в ДАХО: одна лише її перша частина (Р-6452, оп.4, спр.1843) містить 414 аркушів, переважно написаних від руки з обох боків. Велику частину справи займає написана олівцем автобіографія Ялового, повна вибитих слідчими самовикривальних зізнань.

Під тиском чекістів Михайло Яловий змушений був обмовити не тільки себе, а й безліч своїх друзів та колег. Щоб письменник не відхилявся від основної мети розповіді, для нього залишали на звороті підказки: план розповіді, якого Яловий мав дотримуватися. Наприклад, ось такий, за підписом товариша Проскурякова:
«1) Моя практична контрреволюційна робота окремо.
2) Діяльність органу, в цілому.
3) Діяльність відомих мені членів організації».

Або інша: «реагування та тактика у зв’язку з розгромом СВУ та справи Грушевського», «диверсії», «реагування на розгром організації УВО на початку 1933 року».

У результаті автобіографія письменника та протоколи допитів переповнені деталями його зв’язків з боротьбистами, вигаданими переказами «крамольних» бесід з Шумським, Хвильовим, Досвітнім та іншими політичними і культурними діячами. Чи то намагаючись врятуватися, чи остаточно втративши надію, у своїх зізнаннях Яловий всіляко намагається відмежуватися від ВАПЛІТЕ і Хвильового, називаючи його ідеї націонал-шовіністичними та контрреволюційними.

Яловий стверджує, що Микола Хвильовий був одним із очільників УВО і з кожною новою сторінкою кількість гріхів цієї міфічної організації зростає:
«за 32 і 33 рік центр у своїй роботі ставив такі завдання:
1) підрив посів кампанії та хлібозаготівель 32 року; 2) організації спротиву колективізації; 3) питання збройного повстання».

Як змовники проти радянської влади, перераховувалися ледь не всі учасники тогочасного літературного процесу. В уяві чекістів будинок «Слово» перетворився на місце зборів найнебезпечніших контрреволюціонерів, де на таємних засіданнях планувалися замахи на членів уряду. «Епіку та Слісаренку було доручено переговори з членами контрреволюційної організації в правлінні ВУСОРу про необхідність по можливості максимального бронювання бойових припасів для постачання кадрів повстанців на місцях. Панчу було доручено зв’язатися зі Щербиною (редактор газети «Червона армія») на предмет можливого отримання через нього бойового озброєння».

На нараді в квартирі Хвильового нібито було вирішено «виділити групу у складі Хвильового, Досвітнього і Вишні для обліку та керівництва повстанськими вуссорівськими кадрами. Вишні було доручено тримати зв’язок від ваплітянської групи з авіазаводом через Калініна (інженер-конструктор). На Куліша та Яновського було покладено обов’язок тримати зв’язок з Ірчанівською групою та групою Курбаса у «Березолі». Кошти, отримані завдяки спектаклям «Березоля», передавалися контрреволюційній організації. Загалом, описанню «політичної фізіономії» Курбаса, Хвильового, Крушельницького, Ірчана та інших присвячено не один протокол допиту.

Безліч імен «контрреволюціонерів», згаданих у справі Ялового, давало слідчим можливість «викрити» масштабну «змову» серед української інтелігенції і отримати підставу для майбутніх чисток та масових репресій. Завдяки вибитим сфальсифікованим зізнанням до підвалів ДПУ потрапили десятки представників української інтелігенції.

Рішенням судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 23 вересня 1933 року Ялового засудили за статтею 54-4,6 та 11 Кримінального Кодексу до десяти років позбавлення волі. У характеристиці в’язня від 9 травня 1936 року начальник 8-го Соловецького відділення Біломорсько-Балтійського каналу (ББК) НКВС Пономарьов писав, що Яловий «В роботі старанний та акуратний. З лагерниками уважний і ввічливий. Ударник. Поведінки хорошої. Бере участь у громадській роботі, є керівником музичного гуртка. По лінії ІІІ частини компрометуючих матеріалів не надходило».

Незважаючи на відсутність компрометуючих матеріалів, справу переглянули і за рішенням особливої трійки УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 року Ялового було присуджено до найвищої міри покарання. Його розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія).

Крім автобіографії Михайла Ялового та протоколів допитів, у карних справах зберігаються протоколи допитів свідків у його справі, огляд творчості письменника Інститутом літератури, матеріали про партійну реабілітацію (посмертно) у 1990 році, висновок про реабілітацію 2003 року та багато інших документів. Серед них – протести воєнного прокурора та оглядові довідки справ обвинувачуваних, котрі було припинено у 1955-1957 роках за відсутністю складу злочину. Це матеріали не тільки у справі Михайла Ялового, але також Майка Йогансена, Олекси Слісаренка, Антіна Крушельницького, Остапа Вишні, Олеся Досвітнього, Йосипа Гірняка та інших.

У повному обсязі, без виправлень, скорочень та цензури цифрові копії цих справ публікуються вперше. Документи доступні для вільного завантаження: