Під більшовицьким мікроскопом: як партійна чистка організаційного комітету письменників 1934 року перетворювала літературу на пролетарський конвеєр

03.07.2026

В історії української культури ХХ століття радянські «партійні чистки» стали інструментом остаточного упокорення творчої інтелігенції. Оприлюднені архівні документи, постанови комісії з чистки партійної організації письменників (до якої належали і члени кооперативу «Слово») яскраво документують механізм, за допомогою якого тоталітарна держава брала під абсолютний контроль не лише приватне життя митців, а й сам процес художнього мислення.

У Державному архіві Харківської області у фонді № П-99, Дзержинський районний комітет Компартії України, зберігаються протоколи партійної чистки організаційного комітету письменників, яка відбувалася влітку 1934 року.

На час проведення чистки уже вийшла постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 «Про перебудову літературно-художніх організацій». За цією постановою було ліквідовано всі літературні організації, які тоді ще існували (ВУСПП, «Плуг», «Молодняк» та інші), і був створений підготовчий комітет для організації єдиної Спілки письменників СРСР і відповідні республіканські комітети.

За підсумками перших шести місяців роботи письменницької парторганізації, комісія з чистки зафіксувала перші «успіхи»: за короткий термін було розгорнуто масштабну кампанію з викриття «націоналістичних ухилів і елементів». За недовгий час партком встиг детально вивчити «партійно-громадське та творче обличчя майже половини членів організації». Форматом для цього стали розширені засідання, де влаштовували публічні обговорення індивідуальних звітів письменників. Безкомпромісність процесу ілюструє жорстке формулювання щодо ідеологічно «неблагонадійних» авторів: «як людину з абсолютно ясною націоналістичною ідеологією – із партії виключити».

Комісія могла винести будь-який вердикт: авторам приписувалися найрізноманітніші гріхи, від «богемщини» до «дрібнобуржуазного націоналізму».

Вела чистку Ніна Чередник, директорка Державного видавництва України (ДВУ), яка намагалася хоч трохи пом’якшити ситуацію, але навряд чи мала для цього багато можливостей.

Цікаво, що порівняно з чисткою 1929 року, протоколи якої велися виключно українською мовою, тут можна спостерігати багато виступів російською, залежно від промовця. Висновки комісії з чистки партосередку, протоколи теж фіксували російською мовою. На дебати записалося 23 особи, з них висловилося 16.

Ця чистка була набагато більш жорсткою, порівняно з 1929 роком: якщо тоді переважну більшість письменників постановили вважати за перевірених (хоча деяким оголосили догану), тепер багатьох буквально розпинали на зборах і виключили з партії.

Володимира Коряка хоч і не виключили, проте передали справу комісії партійного контроля, оскільки він «звинувачував комсомольців у тому, що вони довели Хвильового до самогубства».

Григорія Епіка виключили з партії «як людину, яка протягом довгих років і до останнього часу противилася лінії партії в літературі, яка очолювала націоналістичні організації «ВАПЛІТЕ», «Пролітфронт», «Літярмарок», підтримувала націоналістичні елементи», «не розкрила до кінця своїх помилок, не включилася в боротьбу з контрреволюційними націоналістичними елементами».

Миколу Куліша виключили «за систему націоналістичних помилок, котрі особливо виявилися у ряді націоналістичних п’єс, направлених проти лінії партії («Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Закут», «Маклена Граса», «Патетична соната»), за активну підтримку та тісний зв’язок із націоналістичними контрреволюційними елементами (Курбас, Яловий), як людину, котра, будучи керівником ВАПЛІТЕ, «Всеукопдрама» направляла роботу цих організацій проти партії».

Внутрішній стан письменницького середовища викликав у чиновників серйозне занепокоєння. Комісія виявила цілу низку ідеологічних та побутових «недоліків», які розподілили за кількома векторами:

Проблеми комунікації та виховання молоді. У висновках констатували брак «дружньої, товариської обстановки» серед літераторів. Партійна організація виявилася неспроможною створити умови для допомоги та підтримки молодих письменників.

Ідеологічні гріхи минулого. Комісія наголосила на незадовільній роботі з викорінення «залишків груповщини» та «дрібнобуржуазного націоналізму».

Моральне розкладання. Серед авторів зафіксували високий рівень «чванства, зазнайства, ячества», а також зневажливе ставлення до критики, прояви «богемщини» та побутові збочення й викривлення.

Побутова занедбаність. Окремим пунктом згадано знаменитий житловий кооператив «Слово». Партійній організації дорікали, що вона абсолютно не займалася вивченням та оздоровленням побуту письменників, а культурно-масова робота в будинку була повністю відсутня.

Для ліквідації цих «недоліків» комісія ухвалила радикальні постанови, які фактично скасовували свободу творчості й перетворювали літературу на підконтрольне виробництво.

Тотальний ідеологічний аудит. Партком зобов’язали детально проаналізувати творчість і кожну книгу окремо всіх членів партії (і письменників у першу чергу). Метою було виявлення найменших викривлень від «генеральної лінії партії», а також націоналістичних ухилів та помилок. Ці матеріали мали публічно «пропрацьовувати» на відкритих партійних зборах.

Постійний моніторинг. Запроваджувався регулярний нагляд за поточною роботою кожного митця із періодичним заслуховуванням його особистих звітів.

«Суд» робочої аудиторії. Партійна організація мала забезпечити зв’язок із заводами та колгоспами через систематичні виїзди письменників. Було встановлено суворий порядок: кожен твір письменника-члена партії до його публікації в обов’язковому порядку мав зачитуватися в робочій або колгоспній аудиторії.

Ці заходи подавалися як «допомога товаришам у їх творчості». Проте за цим евфемізмом ховалася жорстока реальність: партійний апарат крок за кроком повністю підпорядковував собі як повсякденне життя, так і художню працю українських письменників, заганяючи літературний процес у жорсткі рамки тоталітарної ідеології.

Документи доступні для вільного завантаження: