Безсмертя «Слова»: «Канадський період» в житті Люціани Піонтек та «підозріла» біографія Петра Свашенка-Лісового. Що обговорювали на партійній чистці осередку «Вісті-РАТАУ»

21.09.2026

Теги:будинок "Слово",Відкриваємо архіви. Безсмертя "Слова",електронні справи,електронний архів

У липні 1929 року Харкову ще зовсім небагато залишалося жити в ілюзіях відносного культурного піднесення. Протоколи засідань перевірної комісії Журалівського районного комітету КП(б)У по партосередку «Вісті-РАТАУ» за 1929-1930 роки продовжують відкривати нам залаштунки того, як звичайна бюрократична «чистка» поступово перетворювалася на тоталітарний зашморг.

Комісія під головуванням Трохима Пінчука (за участі Макса Заденберга та Генріха Люшкова) зібралася 15 липня 1929 року, щоб перевірити 19 членів і кандидатів у партії, які працювали у провідних медіаінституціях республіки: газеті «Вісті» та інформаційному агентстві РАТАУ.

Картина, змальована у доповідях, вражає контрастом між офіційною ідеологією та реальним побутом радянського апарату. З 250 співробітників двох установ партосередок складали лише 19 осіб. Парторганізація і сама визнавала, що потонула у побутовому хаосі. В офіційних паперах зафіксовано і кадрову халатність, і фінансові діри: нове керівництво виявило пропажу 12 друкарських машинок, а збитки за 1926–1927 роки сягнули величезної на той час суми 120 тисяч рублів.

Страждала і трудова дисципліна: відповідальні працівники регулярно запізнювалися або зовсім не з’являлися на службу, а деякі дозволяли собі приходити на роботу та навіть виходити в прямий радіоефір підшофе.

Автори журналу «Всесвіт» місяцями не отримували відповіді, чи прийнято їх нариси, випуск видання затримувався. Згадували і факт, який кваліфікували як прояв дріб’язкового бюрократизму: керівник на прізвище Лущин відмовив співробітниці у відпустці лише тому, що заява була написана «на клапті паперу», та змусив переписувати її «на чистому».

Зафіксувала перевірка і «ворожі підступи», а саме випадок підкинутих у газету «Вісті» релігійних листівок та факт антисемітизму, за який винуватець отримав сувору догану.

Проте за дрібними доганами за «зустріч Нового року з випивкою» комісія шукала головне: класову чистоту та лояльність.

Серед тих, чию партійну совість екзаменували 18 липня 1929 року, була Люціана Піонтек, на той час секретарка «Вечірнього радіо», письменниця, мешканка квартири № 42 будинку «Слово».

Донька фабриканта німецького походження з Лубен, Люціана кілька років мешкала в Канаді разом зі своїм чоловіком, радянським письменником Іваном Куликом. Там вона вступила до Компартії Канади, брала участь у житті української діаспори та літературному русі.

На перевірці комісію цікавило геть усе.

Запитання: «Що вас змусило вступити до партії?» Відповідь: «Я бачила, що тільки у більшовистській партії воля і немає пригноблення…»

Запитання: «Чому вступила до партії в Канаді, а не в Росії?» Відповідь: «Я тоді ще була молода і добре не розбиралася… у мене тоді було ще чи то сумнів, чи незнання у національному питанні».

Тоді, у липні 1929, письменницю постановили «вважати перевіреною». Комісію задовольнили відповіді. Але ця занотована в протоколі «канадська сторінка» та німецьке походження стали вироком через вісім років. У серпні 1937 року, під час піку Великого терору, Люціану Піонтек заарештують, звинуватять у шпигунстві та розстріляють 25 вересня 1937 року.

В один день із Піонтек комісія розбирала справу письменника Петра Свашенка (Свашенка-Лісового), завідувача відділу газети «Вісті», мешканця квартири № 40 будинку «Слово».

Свашенко опинився під перехресним вогнем ще й через свою принципову (або обережну) позицію щодо літературних дискусій тієї доби. Члени комісії буквально допитували його, чому він не приєднався до жодної з офіційних пролетарських письменницьких організацій. На це почули: «…ці організації повинні мене зацікавити, а інша причина – боюся чвар, а в цих організаціях весь час чвари».

Коли Свашенка запитали, чому він не писав статей проти «ідеологічного ворога» партії Миколи Хвильового, Свашенко відповів: не писав, бо не вважав себе компетентним у цьому питанні, а не через симпатії.

Проте комісія продовжувала чіплятися до його соціального походження та біографії. Партосередок виключив Свашенка з партії, закидаючи йому, що його батько нібито був куркулем та шинкарем, а сам письменник приховав службу в петлюрівській армії УНР та приналежність до партії есерів.

У відповідь Петро Свашенко не побоявся подати апеляцію. В березні 1930 року апеляційна комісія переглянула справу і встановила наступні факти.

Батько письменника справді 4 роки (1910-1914) тримав шинок, але Свашенко з ним тоді не контактував, а взагалі його батько завжди був бідняком.

Про службу в петлюрівській армії, яка тривала усього 4 місяці, Свашенко відкрито писав у всіх біографіях та говорив на чистці, хоч і пропустив цей пункт в обліковій картці.

Звинувачення щодо приховування есерівського минулого взагалі виявилося безпідставним, бо відповідний запис таки був у картці.

Тоді Свашенка відновили в партії, обмежившись суворою доганою за відрив від партроботи та неучасть у колективізації. Втім, сам факт потрапляння до таких протоколів уже означав, що людина перебуває «на олівці» у спецслужб. Поступово змінювалися і критерії оцінки, від реальних трудових показників та дисципліни центр уваги зміщувався в бік «походження», «анкетних даних» та ідеологічної гнучкості. Канцеляризми протоколів, дріб’язкові суперечки про гонорари та заяви на клаптях паперу уже через кілька років перетворилися на розстрільні постанови «трійок».

У 1934 році на черговій чистці (тепер уже організаційного комітету письменників) Петра-Свашенка-Лісового таки виключили з партії. 27 вересня 1937 року в Карелії письменника розстріляли.

Сьогодні імена Люціани Піонтек і Петра Свашенка-Лісового належить до трагічного списку діячів Розстріляного Відродження.

Текст: Юлія Гриньова

Документи доступні для вільного завантаження: