Теги:будинок "Слово",електронні справи,електронний архів
Що могло об’єднувати цих таких різних людей? Усі троє не були письменниками. Усі навряд чи займалися «контрреволюційною діяльністю», яку їм невблаганно приписували слідчі. Але одна спільна риса таки є: всі вони мали родичів, що вже перебували в радянських таборах. Згідно з обвинувальним вироком від 27 липня 1937 року 4-го відділу УДБ ХОУ НКВС у слідчій справі № 45050 за звинуваченням за статтями 54-10, 54-11 КК УРСР, Ялового Костянтина Омеляновича, Вовчик Лідію Євгенівну та Тимецьку (Темецьку) Ксенію Іванівну засудили за те, що вони нібито були учасниками підпілля увістів, активно проводили роботу, пов’язану з уже засудженими увістами, які перебували на засланні, та отримували від них директиви про проведення «контрреволюційної роботи». У певному сенсі, їм оголосили вирок через відмову повністю відректися від власних родин.
Серед іншого, доказом слугувало те, що Лідія Вовчик приносила гроші та продукти Костянтину Яловому для відправки їх до табору для його брата Михайла, ув’язненого у 1933 році. Ксенія Тимецька продовжувала листуватися зі своїм чоловіком Петром під час його перебування на Соловках. Цього вистачило, щоб НКВС інкримінувала їм змову проти радянської влади.
Документи доступні для вільного завантаження.
Детальніше за посиланням: Відкриваємо архіви. Безсмертя «Слова».
Наступного тижня: За що на партійних зборах розпинали Миколу Куліша, Григорія Епіка та інших “слов’ян”? Протоколи партійної чистки організаційного комітету письменників 1934 року.
Письменник та політичний діяч Василь Еллан-Блакитний (праворуч) з Лідією Вовчик,
народний комісар фінансів УСРР Микола Литвиненко. Фото з Інтернету
