Теги:будинок "Слово",Відкриваємо архіви. Безсмертя "Слова",електронні справи,електронний архів
Сторінки трьох чергових томів стенограм чистки організаційного комітету письменників продовжують відкривати нам залаштунки цього ідеологічного судилища. Як і в раніше опублікованих справах, тут продовжує розгортатися драма, де колеги зраджують колег, виправдовуються за вигадані гріхи та намагаються довести свою «кришталеву» більшовицьку чистоту.
Судді чистки не шукали художньої якості, натомість вони шукали біографічні тріщини та ідеологічні коливання. Комісія прискіпувалася до розбіжностей у розповіді про себе Володимира Зоріна (справжнє ім’я — Веля Пашун), цигана за походженням; звинувачувала в націоналізмі грузинського письменника та перекладача Георгія Нарідзе (Наморадзе).
Зовсім інакше виглядають виступи на чистці маститих пропартійних діячів: Івана Кириленка та Самійла Щупака.
Стенограма виступу Івана Кириленка скидається на готовий посібник із виживання в умовах тоталітаризму через активне нищення інших. Кириленко буквально хизується своїми «заслугами» на ниві цькування колег: з гордістю розповідає, як особисто «відшив» головного українського гумориста Остапа Вишню від газети «Вісті», як викрив «змову» голови «Плугу» Сергія Пилипенка з куркулями.
Самійло Щупак теж прямо заявляє, що його кар’єра побудована на знищенні опонентів та перераховує свої вражаючі «здобутки»: він першим організував систематичний «погром» Миколи Хвильового та неокласиків, організував кампанію проти роману Володимира Винниченка «Сонячна машина».
Але іронія долі виявилася сліпою та нещадною: тоталітарне «правосуддя» перемололо обох критиків у своїх жорнах так само, як і письменників, яких вони нещадно цькували. Самійла Щупака розстріляли у 1937 році, Івана Кириленка – у 1938.
Документи доступні для вільного завантаження.
Детальніше за посиланням: Відкриваємо архіви. Безсмертя «Слова».
Наступного тижня: Продовження театру абсурду. Стенограми засідань партійних чисток: Микитенко, Гільдін, Юхвід, Грудина, Куліш, Гавриленко, Коряк, Кулик.
