Теги:будинок "Слово",Відкриваємо архіви. Безсмертя "Слова",електронні справи,електронний архів
Документи Державного архіву Харківської області детально відображають процес посилення партійного тиску на українське мистецьке середовище на межі 1920-х та 1930-х років. Зокрема, матеріали фонду № Р-2755 (Управління видовищними підприємствами Харківської окружної інспектури народної освіти) містять протоколи нарад, присвячених діяльності художніх рад, та стенограми загальноміських конференцій робітників і глядачів.
У цей період радянська влада впроваджувала практику регулярних творчих звітів режисерів та письменників перед партійними осередками та пролетаріатом. Як свідчать висновки комісії з чистки партосередку письменників Дзержинського райпарткому за 1934 рік, від партійних організацій вимагалося у найкоротші терміни перевірити творчість кожного літератора для виявлення відхилень від генеральної лінії партії та націоналістичних ухилів. Було встановлено порядок, за яким кожен твір письменника-члена партії перед публікацією мав зачитуватися у робітничій чи колгоспній аудиторії. Парторганізація повинна була в найкоротші терміни «детально продивитися та ознайомитися з творчістю, з кожною окремою книгою всіх членів партії і письменників у першу чергу, виявляючи та розкриваючи всі викривлення від генеральної лінії партії у творчості, виявляючи та розкриваючи націоналістичні ухили та помилки, підіймаючи питання ідеологічної якості продукції та більшу принципову висоту, і тим самим показуючи кращі зразки продукції».
Практичне втілення такої системи контролю яскраво ілюструє стенограма диспуту щодо вистави «Народний Малахій» театру «Березіль», який відбувся у 1929 році під час гастролей колективу в Києві. На засіданні під головуванням товариша Лазоришака були присутні близько 100 осіб.
Під час обговорення драматург Микола Куліш зазначив, що через нерозуміння публіки був змушений виступати безпосередньо перед початком вистави із поясненнями її змісту. Він назвав це першим випадком в українській та світовій драматургії, коли автор змушений особисто тлумачити власну п’єсу. Через масову критику Куліш підготував третю редакцію тексту, додавши сцену на заводі. Автор пояснював, що головний герой Малахій є типовим образом заляканої революцією «маленької людини», яка спочатку ховалася від реальності у комірчині, а згодом поєднала релігійні ідеї з більшовицькими та почала жити в ілюзіях негайного реформаторства.
Режисер Лесь Курбас виступив на захист драматурга, засудивши критику п’єси та назвавши її несправедливою «дикою свистопляскою». Він вважав річ талановитою та актуальною, зазначивши, що радянський глядач звик до благополуччя і розучився «приносити на спектакль свої мозги». Курбас висловив переконання, що театр повинен зачинятися у той момент, коли досягає абсолютної гармонії та схвалення з боку публіки.
Позиція керівництва «Березолю» натрапила на гострий опір аудиторії. Новаторство Курбаса та психологізм вистави викликали агресивну реакцію присутніх на зборах робітників, які вимагали простих і зрозумілих постановок. «Народному Малахію» закидали класову ворожість, неактуальність та орієнтацію на непманів. Доходило до анекдотичних зауважень про те, що радянські робітники у п’єсі не мали права залишати свої станки задля розмов із божевільним персонажем. Кінорежисер Олександр Довженко, який також брав участь у диспуті, порадив переробити п’єсу, збалансувавши її дією та протиставивши головному герою пролетаріат.
Зрештою офіційні інстанції, зокрема Комісія з питань мистецтва у Секторі Наркомосвіти, визнали вистави Курбаса шкідливими та позбавленими художньої цінності. 5 жовтня 1933 року Колегія Наркомосу УССР звільнила Леся Курбаса з посади директора та художнього керівника «Березолю», звинувативши його в українському націоналізмі. Тоді ж його позбавили звання народного артиста. Павло Постишев назвав усунення Курбаса, якого він охрестив «злим генієм», важливим досягненням у боротьбі з націоналізмом.
Подальша доля митців була трагічною.
Леся Курбаса заарештували 25 грудня 1933 року за звинуваченнями в участі в Українській військовій організації (УВО) та замах на другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева і засудили до 5 років позбавлення волі. Невдовзі вирок переглянули і видатного режисера засудили до розстрілу.
Кримінальну справу на Леся Курбаса разом із комплексом інших карних справ на репресованих громадян м. Харків та Харківської області було передано до Державного архіву Харківської області від Управління Служби безпеки України (УСБУ) у Харківській області у 1994-1995 роках. Але вже на початку 2000-х років розпочалася практика повернення до УСБУ карних справ найбільш знакових українських діячів; матеріали на Леся Курбаса було повернуто до УСБУ згідно з актом приймання-передавання документів на постійне зберігання від 20.12.2002 № 3.
Миколу Куліша заарештували у грудні 1934 року і засудили до 10 років Соловецьких таборів за приналежність до націоналістичної терористичної організації боротьбистів та зв’язки з ОУН. Його розстріляли в урочищі Сандармох, 3 листопада 1937 року, у складі так званого Соловецького етапу у кількості 1111 осіб, серед яких також був Лесь Курбас та інші «слов’яни».
Текст: Юлія Гриньова
Документи доступні для вільного завантаження:
Р-2755, оп.1, спр.39. Протоколи нарад про завдання художніх рад, загальноміської конференції культпрофактиву, робітників, глядачів (файл для завантаження у форматі ZIP – 126 Мб)
Фрагмент справи Р-2755, оп.1, спр.39:
-
- Лесь Курбас. Фото з Інтернету
-
- Стенограма диспуту щодо вистави «Народний Малахій» театру «Березіль», 1929 рік
