Кучугура-Кучеренко Іван Іович – трагічна доля кобзаря

15.05.2026

Кобзар Іван Кучугура-Кучеренко. 1922 р.

Іван Іович Кучугура-Кучеренко (7 липня 1878, Мурафа, Богодухівський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — 24 листопада 1937, Харків, Українська РСР) — відомий кобзар, громадський діяч, благовісник Української автокефальної церкви. Народний артист Української РСР (1925). Ще підлітком Іван майже повністю втратив зір. Свою першу кобзарську науку отримав від Степана Бідила, який мешкав у с. Мурафа. Далі навчається у відомого кобзаря Павла Гащенка, який проживав у селі Костянтинівка Богодухівського повіту (нині село Костянтинівка Краснокутського району). У Павла Гащенка Іван і завершив навчання у вісімнадцятирічному віці. Пізніше І. І. Кучугура-Кучеренко про свою кобзарську науку у майстра Павла Гащенка згадував словами, сповненими любові та поваги. Молодий Іван кобзарював у степах Чорноморії, на Кубані, Катеринославщині, Херсонщині, Харківщині, Донбасі. Кобзар обходив усю Лівобережну Україну. Неодноразово затримувався поліцією та жандармами за «недозволені пісні». Велике значення для розвитку і популяризації кобзарського мистецтва мав XII Археологічний з’їзд, що проходив з 12 по 27 серпня 1902 року у Харкові, в якому взяли участь і краснокутські кобзарі: Іван Кучугура-Кучеренко, Павло Гащенко, Бідило Мурахівський. Після XII Археологічного з’їзду Іван Кучеренко подорожує Галичиною, Буковиною, Гуцульщиною та Закарпаттям, де разом з іншими кобзарями бере участь у багатьох концертних виступах, популяризуючи кобзарське мистецтво Слобожанщини.У 1908 році І. І. Кучугура-Кучеренко був запрошений на посаду викладача гри на бандурі в Київську музичну школу М. Лисенка. У нього було 18 учнів. У Київській музичній школі він викладав близько двох років, але для нього, як для малозрячого, дана робота була затяжкою, і він її залишив, переключившись на концертування. У Києві Іван Іович часто виступав з концертами. Київські газети тих часів схвально відгукувались про кобзаря. Деякі з них називали Кучугуру-Кучеренка «вельми освіченою людиною», або, як писав Гнат Хоткевич, «на рідкість здібною натурою». Г. Хоткевич називав Кучугуру-Кучеренка знаменитим кобзарем, а також вважав його корифеєм кобзарства. Популярність кобзаря збільшувалася з кожним днем. В афішах, які повідомляли про його концерти в Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Ростові, Мінську, Петербурзі, Москві, Варшаві і багатьох інших містах, перед прізвищем Кучугури-Кучеренка завжди стояли епітети «знаменитий», «славетний» чи «славнозвісний». У вересні 1915 року він дає концерти в Харкові у приміщенні Публічної бібліотеки та у залі колишнього земського зібрання. Вони пройшли із надзвичайним успіхом. На одному із концертів 26 вересня 1915 року Кучугура-Кучеренко виконав разом із своїм учителем Павлом Гащенком кілька народних дум та пісень.

Українська революція в лютому 1917 року застала його енергійним, життєрадісним, талановитим співцем, який з ентузіазмом сприймав велику Весну народів. Як український патріот І. І. Кучугура-Кучеренко став палким прихильником Української Центральної Ради та Української Народної Республіки. Було зорганізовано творче тріо — кобзар Іван Кучеренко, декламатор Павло Цимбал та Кость Даниленко (виступав з рефератом «Про самостійну Українську Державу»). Тріо їздить по всій Україні, організовує «Просвіти» та влаштовує кобзарські концерти по містах і селах, збирає кошти на фонд Українських Національних Установчих зборів у Києві.

За особливі заслуги Центральна Рада іменує кобзаря І. Кучеренка Національним артистом УНР. Кость Черемський, дослідник історії кобзарства, пише про те, що І. І. Кучугура-Кучеренко силоміць був мобілізований більшовиками до агітаційної бригади Червоної Армії.

У післяреволюційні часи Іван Кучугура-Кучеренко активно включається до розбудови культурного і релігійного життя на Харківщині. Обраний зборами Мурафської сільської ради клубним працівником, він посилює свою концертну діяльність, дає концерти практично в усіх райцентрах тодішньої Харківської губернії. Користуючись своїм мистецьким авторитетом, під час виступів І. І. Кучугура-Кучеренко веде наполегливу місіонерську роботу, поширюючи між жителями Харківської області правдиву інформацію про Українську Автокефальну Православну Церкву. Одночасно кобзар не кидає і традиційних виконавських форм, кобзарює біля багатьох храмів та монастирів.

На початку 30-х років XX століття ставлення радянської влади до видатного кобзаря І. І. Кучугури-Кучеренка різко змінилося. Вважаючи діяльність кобзаря небезпечною для остаточного утвердження радянської системи, Івану Іовичу Кучугурі-Кучеренку забороняється проводити концертну діяльність. Крім того, кобзаря позбавляють звання Народного артиста УРСР. Щоб не пропасти з голоду, І. І. Кучугура-Кучеренко повертається до свого старого ремесла: як і колись він плете рукавиці, вірьовки, мішки, тенета. Поступово великий кобзар іде у забуття. На 30-ті роки XX століття припадає період так званого «остаточного вирішення кобзарського питання» в СРСР. Кобзарі старої формації «перековуванню» не піддалися і були знищені. А на культурному просторі країни з’явилися нові формації молодих бандуристів з ідеологічно підібраним репертуаром, що відповідав вимогам тодішньої влади.

У 1937 році український кобзар Іван Іович Кучугура-Кучеренко стає об’єктом репресій. 3 серпня 1937 року в помешканні кобзаря було проведено обшук, під час якого було вилучено записи з біографічними спогадами, подяку від «Просвіти» та декілька зошитів.

8 листопада 1937 року особлива трійка УНКВС по Харківській області ухвалила рішення Івана Іовича Кучугуру-Кучеренка засудити за статтями 54-2, 54-8, 54-11 КК УРСР до розстрілу.

Про те, що вирок було виконано, свідчить акт, складений 24 листопада 1937 року. Комендант ХОУ НКВС Зелений, прокурор Дьомін і начальник спецкорпусу № 1 Кащин 24.XI.1937 року привели до виконання постанову Трійки при ХОУ НКВС від 8.XI. 1937 року над засудженим до вищої міри покарання — РОЗСТРІЛУ — Кучугури-Кучеренком Іваном Іовичем.

Так завершилося життя непересічної особистості, видатного кобзаря Івана Іовича Кучугури-Кучеренка, який на восьмому році життя осиротів, попри усі випробування долі, вижив і став легендою України. Не зміг вистояти кобзар лише проти радянської репресивної системи, яка без розбору нищила будь-які зародки українського національного руху.

ПЕРЕЛІК документів до виставки «Кучугура-Кучеренко Іван Іович – трагічна доля кобзаря» – файл у форматі Word – 19 Кб